Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."

І стоїть собі Михайло з мечом, стурбований, задихався, утомився. Аж сунеться Господь і рече до Михайла:

– А що, Михаиле, чи гаразд ті ся діє?

На що Михайло одказав:

– Ой, Господи! Все не гаразд, коли тебе в дому немаш!

І рече до нього Господь:

– Не фрасуйся, диваку! Уже я знаю, що ти Люципера і других побратимів його поскидав к чорту на землю, за що я тебе уконтетую.

І, взявши його за руку, як веде, так веде. І завів його на найвищую гору. І рече до нього:

– Ото ти, Михаиле, будеш найстаршим ангелом і трубачом, і в трубу затрубиш на онії суди.

Казав ся йому вертати до неба, а сам пішов до раю.

Коли прийде до раю – аж там свині морков викопали, вороб'ї просо виклювали, зайці щепи поламали.

Розсердився Господь і, не знаючи, що далей чинити, ходить собі од стіни до стіни, од кута до кута.

Аж надибав глину. І, взявши тую глину, як ліпить, так ліпить. Уліпив руки, уліпив ноги, уліпив голову з очима. І, уліпивши чоловіка, крикне на нього:

– Адаме, встань!

Аж Адам, як на тоє, встав.

Возрадувався Господь, що чоловік встав. Пішов до раю. Адам за ним здалека поволікся.

Оглянеться Господь назад – аж Адам іде. І рече до нього:

– А ти, Адаме, чого ідеш? Любо тобі жінки треба?

На що Адам одповів:

– Та треба, Господи, бо не маю з ким спати.

І перепустив Господь на Адама сон. І, винявши йому ребро з лівого боку, сотворив Адамові жону Єву.

Питаюся вас, мої дітоньки, чом то не з правого боку, але з лівого винявши ребро, сотворив йому Єву?

Одповідаю. Для того, щоби жона послушна була, щоби ся мужика бояла.

Казав же їм Господь у раю їсти свіклу, ріпу, редьку, морков, сливки, грушки, яблика і помаранчі. Оно їм одного дерева заказав їсти.

Що ж чинить Єва, сука незбожная? Не витерпіла собі з лихом і заказу не слухала, щоб її тяжкеє, великеє лихо порвало. Урвала яблико, з'їла і Адамові огризок дала.

А Адам, не хотівши розгнівити жінки, з'їв.

Аж приходить Господь. Лічить яблика. Не долічився одного. Домислився Господь, що Адам урвав. Розсердившися, узяв бича, як у нашого пастуха або як у панського возниці, бич дратований, і вигнав Адама з раю.

Од того часу, мої дітуньки, на світі як лихо, так лихо, як біда, так біда. Казав же Господь панщизну робити, до церкви не казав ходити, в запусти Господу нічого не дати, корчми не минути, за нюю ся, як за матір'ю, бити. І перепустив на нас орду – татаре, турки, жиди і тії нечистії ляхи, которії стовпи, на которих ся наша руськая віра розпирає, вколо підгризли. Ой, Бог мя, підгризли! Петрівку підгризли, Спасівку підгризли і Пилипівку.[15] Оно еще один стовп, то ест Великий піст, стоїть, вже підгризений, а коли б і його до остатка підгризли, то би нашу усю благовірную Русь чорт побрав і в трапезу до його матері заніс. Чого нас, Господи, борони.

Амінь.

Оповідання про бунт Люципера і Ангелів

Апокриф XIV сторіччя

…Живучи там, оний Денниця, ангел пресвітлий, що світився у великой славі і повазі, которою його Бог був украсив, та увидівши такую свою красоту і свою зацність і ясність, міць і своє старшинство, своїх слуг красних і свою потугу, то ся еще піднесло серце его у більшую пиху і гордість. Сидячи на своєму престолі, яко монарха, сказав до слуг своїх:

– Послухайте ви мене, що вам скажу.

Відказали йому ангели:

– Пане наш, ми єсте-сьмо завше готовії твій розказ чинити, що ти нам повелиш.

Сказав їм Денниця:

– Видите мою ясність, славу і красоту? Прето ж еще хочу бути у більшій славі. Возьміте престол мій і знесіте его вище звізд небесних просто на північ, і поставте его зо мною на повітряних горах, і сяду я на облаках небесних ко сіверу, і буду подобен небесному, і буду яко Бог.

І скоро тоє Люципер помислив у своєму пишному серцю, зараз ся став від Бога з високости голос:

– О злий і лукавий слуго наш, гордий, пишний і невдячний ласки моєї! Се так ти служиш правдиве? На що ся важиш, чого не можеш доступити? Чи не досить ті було од мене твоєї слави і поваги, красоти і розкоші? Але тепер за свою гордість і пиху і тоє утратив-єсь. Був її пресвітлим і прекрасним денницею, а тепер став-єсь темним, страшним демоном, то єсть шайтаном пекельним, проклятим бісом і шпетним, темним дияволом. А слуги твої, коториє були ангели світлії, тепер нехай стануть шатанами крилатими, хованцями і дияволами, чортами проклятими! І ти сам будь чорен, як головня, страшен і поган!

А тоє прорікши, Господь Бог небесний затряс небом і ударив громом великим. І так полетів Люципер із неба зо всім полком своїм у преісподнюю. І тоті дияволи летіли так густо, як дощ, 40 днів і 40 ночей, бо той полк його був більший над усі полки.

І тоє нам потреба знати, мої наймильшії християне, іж то не всі тоті проклятії ангели упали у преісподнюю сторону, але ся о тім ваша милість послухайте, де которії ся зостали. Єдні переднії полетіли зі своїм пишним паном крізь землю до пекла і там будуть сидіти навіки, яко то вигнанці і проступці Божії, бо вони юж утратили ласку Божую на віки вічнії. Бо пиха наробила їм лиха, і тоті суть лютійшії дияволи, которії під землею, аби то люде не виділи їх лиця. Другії зась, середнії, упали на землю. Тоті ся часом являють людям і розмаїто, і пакості людям чинять, і приводять людей до розмаїтих гріхів і спокус, інші людьми обладають і в них ся уселяють, і гонять їх і, рощибаючи, мордують; уходять і у звіри, і в потята, і во пси, і в свині, і во скоти і пакості чинять.

Потреба нам і тоє знати, де який той дух злий на якому